boy
  • alonka

Росвигівський бій: Маловідома сторінка з історії Закарпаття

Як 80 років тому прикордонний інцидент біля Мукачева міг призвести до початку війни між Чехо-Словаччиною та Угорщиною.

Православний Свят-вечір 1939 року жителі Мукачева зустріли під гуркіт гармат і тарахкотіння кулеметів. Чехословацька артилерія завдала кілька ударів по центральній частині міста, внаслідок чого було пошкоджено міський театр, готель «Чіллаг» і декілька будинків на головній площі.

Прикордонний інцидент між чехословацькими та угорськими військами у передмісті Мукачева – Росвигові загрожував перерости у масштабний збройний конфлікт між двома державами. Повідомлення про бойові сутички заполонили перші шпальти провідних видань світу, давши привід для спекуляцій на тему можливого початку війни.





Collapse )
  • y_kulyk

Слідами гетьмана Розумовського у Франції

Пропоную увазі спільноти статтю Ілько Борщак "Слідами гетьмана Розумовського у Франції". Вона вийшла друком в 1957 р. в Мюнхені.

Починає статтю автор з наступної інформації:

"Перша версія статті "Слідами гетьмана Розумовського у Франції" була видрукована в 27 томі "Записок істор.-філолог. Відділу УАН" в Києві, що мав з’явитися десь у 1932 році. Але справа "Союзу Визволення України", що до неї зовсім не був причетний небіжчик М. Левченко <…>, секретар редакції "Записок", вирішила долю 27 тому. Вже майже закінчений друком цей том був знищений. Нашої статті ми ніколи не бачили в друку, що вийшло на користь цієї статті, бо, повторюємо, що був це значно скорочений варіянт, бо ми не знайшли ще всього того, що знайшли пізніше".

Ну а далі пише про те, що постать Кирила Розумовського завжди цікавила політичні та дипломатичні кола Франції, де гетьманський ранґ розглядали як символ автономної України. Відтак він стає центром уваги французької дипломатії, що пильно слідкувала за подіями на Україні. Париж, намагається налагодити стосунки з гетьманом. Зрозуміло, що при цьому Париж керується власними інтересами, але як би там не було зацікавленість існувала і розгляду документів, що про неї свідчать, автор приділяє значну увагу.

1764 року у Петербурзі сталася так звана "змова Мировича". Враховуючи, що останній був онуком Федора Мировича, сподвижника Івана Мазепи та Пилипа Орлика, одного з лідерів української еміграції XVIII ст., відразу виникла підозра щодо "малоросіянського сліду" у цій справі. Катерина ІІ у своєму Маніфесті зробила на це наголос: "подпоручик Смоленского полка, малороссиянец по происхождению Василий Мирович, внук первого предателя, который пошел за Мазепой…". (Зауважимо, що у французському перекладі, надрукованому в урядовій "Gazette de France", стосовно Мировича слова про походження були такими: "ukrainien de nation").

Оскільки в Європі було відомо про антиросійські настрої в Україні, то там (у Франції в першу чергу) теж зв’язали вчинок Мировича з особою Розумовського. І хоча сам Ілько Борщак відмічає, що про якісь справжні зв’язки гетьмана з Мировичем годі сьогодні говорити, тим не менш свою статтю він закінчує так:

"Гетьман Кирило Розумовський і досі в українській історіографії <…> вважається за вельми льояльного до Росії гетьмана й мало зв’язаного з інтересами України. Як і багато інших «фактів» в українській історії, таке твердження потребує ґрунтовних студій. Вищенаведен'і рядки є одним з причинків до цих студій. Хто знає, чи в наслідок таких студій не можна буде зарахувати й Кирила Розумовського до низки тих гетьманів «ізменніков», що про них з такою жовчю твердив цар Петро І".

  • y_kulyk

Короли Руси

   Преамбула
   Мой предыдущий пост под названием "Корона Данила Романовича" был опубликован на украинском языке и на этом же языке был скан статьи (доклада) из сборника "Записки наукового товариства імени Шевченка" с материалами конференции "Корона Данила Романовича (1253 – 1953)", прошедшей в Риме в 1953 году когда отмечалось 700-летие коронации.
   Поскольку можно предположить, что не все посетители блога владеют украинским языком и потому понимание затруднительно (перевод статьи c помощью Google-translate не представляется возможным, т.к. использованный в оригинале формат PDF не позволяет делать выкопировки), то я сделал перевод ее на русский язык, который и представляю.

   Собственно пост
   В числе многих древних княжеств есть и княжество под названием Галицко-Волынское. Его основателем считается Роман Галицкий, прямой потомок Владимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Владимира Святого… Часто княжество еще называют "Державой Романовичей", поскольку Роман является родоначальником отдельной ветви Рюриковичей. Кроме того, в западной историографии устоялось также название Королевство Русское, поскольку сын Романа, князь Данило, имел титул короля.
   Наличие такого титула у Данила никем не оспаривается. Но обстоятельства его получения не очень ясны. Во множестве публикаций говорится о том, что коронация состоялась осенью 1253 года. Что объединяет все эти публикации – это то, что абсолютное большинство их можно отнести к жанру, называемому "публицистика". В то же время в работах историков, предметно занимающихся этим вопросом, указывается, что никаких исторических документов, подтверждающих как факт наделения Данилы королевской короной так и факт коронации, нет.
   А что же есть? Есть документы (письма) из архива Ватикана, в которых Римский папа начиная с 1246 г. (с самого начала переговоров Данила со Святым Престолом) при обращении или упоминании использует титул Rex Russiae. Так, в частности, в письме Иннокентия IV великому Магистру Тевтонского ордена от 22.01.1248 г. говорится: "Магистру и братии Тевтонского дома, находящихся в стороне Пруссии. Поскольку мы послали наши письма до Данила, достойного короля Руси, и до шляхетного мужа Александра, князя Суздальского, для того чтобы постарались уведомить нас, если заметят, что татарское войско выступило против христианства…" Речь здесь идет о Даниле Галицком и Александре Невском, и такое разделение титулов (rex и dux) это свидетельство разницы в их иерархии.
   Весьма любопытная версия (предположение) о том "откуда есть и пошел" королевский титул у Данила выдвинута историком и церковным деятелем А.Г.Великим в упомянутом в преамбуле докладе на юбилейной крнференции.
   В нескольких словах канва этой версии выглядит следующим образом.
   В королевское достоинство Данило Галицкий не возводился, а обладал им по праву наследования. Аргументируя это А.Г.Великий говорит о том, что еще в 1075 г. папа Григорий VII титуловал Изяслава, сына Ярослава Мудрого, Rex Ruscorum (то есть король руси/русинов). В то же время он отмечает, что Изяслав был всего лишь просителем помощи, передающим свою державу под покровительство св. Петра, а потому весомых причин для возведения Изяслава в высший ранг короля у Григория VII не было. А это может означать, что и Изяслав на тот момент уже обладал королевским достоинством и титулуя его так в канцелярии папы просто придерживались ранее установленных правил.
   Откуда могли появиться такие правила? А.Г.Великий приводит гипотезу, высказанную рядом авторов, что коронация могла состояться в 1000-м году в Киеве. Посольство с Рима, короновавшее перед этим венгерского правителя Стефана, прибыло после этого в Киев и здесь был коронован Владимир. И если это так, то для Рима Русь была в ранге королевства и ее наследственные правители "ipso facto" становились королями, а потому и возводить в этот ранг как Изяслава, так и Данилу необходимости не было.

   Это было своеобразное резюме, а сама статья с подробной авторской аргументацией под катом.

Collapse )

  • y_kulyk

Корона Данила Романовича

Серед багатьох стародавніх князівств Руси є і князівство під назвою Галицько-Волинське. Його засновником вважається Роман Галицький, прямий нащадок Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Володимира Святого... Часто князівство ще називають "Державою Романовичів", оскільки Роман є родоначальником окремої гілки Рюриковичів. Крім того, в західній історіографії усталена також назва Королівство Руське, оскільки син Романа, князь Данило, мав титул короля.

Наявність такого титулу у Данила ніким не заперечується. Але обставини його отримання не дуже зрозумілі. У безлічі публікацій написано про те, що коронація відбулася восени 1253 року. Що об'єднує всі ці публікації - це те, що абсолютна більшість їх можна віднести до жанру, званому "публіцистика". У той же час в роботах істориків, що предметно займаються цим питанням, вказується на те, що відсутні історичні документи які б підтверджували як факт піднесення його до королівської гідності, так і факт коронування.

А що ж є? Є документи (листи) з архіву Ватикану, в яких Римський папа починаючи з 1246 року (з самого початку переговорів Данила зі Святим Престолом) при зверненні або згадці використовує титул Rex Russiae. Так, зокрема, в листі Інокентія IV великому Магістрові Тевтонського ордену від 22.01.1248 р говориться: "Магістрові і братії Тевтонського дому, що знаходяться в сторонах Пруссії. Оскільки ми послали наші листи до Данила, достойного короля Русі, і до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського, щоб постаралися повідомити нас, якщо помітять, що татарське військо виступило проти християнства..." Тут йдеться про Данила Галицького та Олександра Невського, і такий поділ титулів (rex та dux) це свідчення різниці в їх ієрархії.

Вельми цікава версія (припущення) про те "звідки є і пішов" королівський титул у Данила висунута істориком і церковним діячем А.Г.Великий у статті "Проблеми коронації Данила", опублікованій в "Записках Наукового Товариства імени Шевченка" в 1953 р, коли відзначалося 700 років від дня цієї (дійсної чи уявної) коронації.

У кількох словах канва цієї версії виглядає наступним чином.

У королівську гідність Данило Галицький не зводився, а мав її за правом спадкування. Аргументуючи це А.Г.Великий говорить про те, що ще у 1075 році папа Григорій VII титулував Ізяслава, сина Ярослава Мудрого, Rex Ruscorum (тобто король руси/русинів). У той же час він відзначає, що Ізяслав був всього лише рядовим петентом (прохачем) допомоги, що передає свою державу під заступництво св. Петра, а тому вагомих причин для зведення Ізяслава в найвищий ранг короля у Григорія VII не було. А це може означати, що і Ізяслав на той момент вже володів королівською гідністю і титулуючи його так в канцелярії папи просто дотримувалися раніше встановлених правил.

Звідки могли з'явитися такі правила? А.Великий наводить гіпотезу, висловлену рядом авторів, що коронація могла відбутися в 1000-му році у Києві. Посольство з Риму, яке перед цим коронувало угорського правителя Стефана, прибуло після цього до Києва і тут був коронований Володимир. І якщо це так, то для Риму Русь була в ранзі королівства і її спадкові правителі "ipso facto" ставали королями, а тому і зводити в цей ранг як Ізяслава, так і Данилу необхідності не було.

Під катом викладений текст статті, де вся аргументація наведена детально. Повністю збірник "Корона Данила Романовича", де вона надрукована: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12092/file.pdf

Collapse )

boy
  • alonka

Пікантні історії. Як раніше розважалися у будинках розпусти Києва

У кожного міста є своя темна сторона. За широкими бульварами, площами і пам’ятниками завжди ховаються кабаки, гральні заклади та, звичайно, будинки розпусти. Вони в Україні є і зараз, незважаючи на законодавчу заборону. А вже до революції 1917 року, Київ і зовсім був місцем досить розгульним. Про темний бік дореволюційного Києва зараз і поговоримо.

Розгульна імперія

У Російській імперії заборонити проституцію намагалися неодноразово. «Сифіліс – головний ворог солдата», – сказав колись Петро I і почав нещадно карати військовослужбовців, а потім і всіх інших, за покупку і продаж кохання. Його політику продовжувала і Катерина II, яка видала в 1782 році знаменитий «Указ про благочиння», який встановлював тюремний термін за організацію борделя, і Павло I, який зобов’язав робітниць публічних будинків носити жовті сукні.



Але заборонні методи не працювали. Міста імперії росли, разом з ними зростала і кількість місць розпусти. І тоді імператор Микола I вирішив піти іншим шляхом. Він офіційно дозволив проституцію, але під суворим поліцейським і санітарним контролем. У робітниць борделів навіть забирали паспорти, видаючи натомість так звані «жовті квитки», де відзначалися візити до лікаря.

За новими правилами «матусям», тобто власниця борделів, не могло бути менше 35 років, а їх «баришням» – менше 16. Публічні будинки дозволялося будувати на відстані не менше 150 сажнів (300 м) від церков і навчальних закладів.
Проституція в масштабах імперії продовжувала зростати, але тепер уже під суворим контролем. До 1901 року в країні налічує 2400 будинків розпусти, в яких працювали близько 15 тисяч «панянок», а одиночних «білетниць» – до 40 тисяч осіб.
Collapse )

Вулиці Самбора

Вітаю!
Чи можна десь в інтернеті подивитися список вулиць м.Самбір Львівської області, як вони називалися раніше (в УРСР) і як називаються зараз?
Або який-небудь сайт, через який можна знайти цю інформацію ...
Шукав в інеті, не знайшов.
Старих карт немає або вони за гроші, на сайті адміністрації Самбора рішення про перейменування теж не знайшов.

Наприклад, цікавить, як зараз називається вулиця Маяковського і як раніше називалася вулиця Стебельського?
Може бути, ви знаєте?

Як варіант: може бути, збереглася стара карта-схема Самбора з назвами вулиць?
Тоді я міг би порівняти із сучасною, яку скачав з інтернету.
Завчасно дякую за відповідь!
boy
  • alonka

Авіація УНР

13 грудня (30 листопада) 1917-го наказом Генерального секретаріату військових справ підполковника Віктора Павленка було призначено "завідувачем авіаційної справи УНР". Ця подія засвідчила факт створення управлінської структури нового роду зброї армії УНР - Повітряного флоту. Передумови для цього поступово визрівали упродовж попередніх місяців.
Collapse )
boy
  • alonka

Біла (Велика) Хорватія - праукраїнське державне утворення

Одним із найбільш ранніх державних утворень на території сучасної України була держава західних горян (білих хорватів – жителів гір) - Біла Хорватія. Охоплювала вона території Західної України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та Північної Угорщини. Велика Хорватія залишила помітний слід в європейській історії. Тому й не дивно, що ця тема також стала об’єктом історичних спекуляцій. У першу чергу це проявляється у прагненні різних країн привласнити собі історію цього державного утворення. Зокрема, чехи і частково словаки вважають, що держава Самослава є частиною їхньої ранньої історії. І що вона заклала фундамент майбутньої державності цих народів. Претендують на спадок Самослава й германці. Відомий франкський літописець VII століття Фредегар у своїй “Історії Франків” (Historia Francorum) назвав його франкським купцем Само, який очолив повстання слов’ян проти Аварського каганату. А перемігши аварів, він, нібито, заснував першу слов’янську державу у Європі. Ця думка Фредегара настільки прижилась в історичній науці, що є панівною і досьогодні.


Collapse )