?

Log in

No account? Create an account
Як 80 років тому прикордонний інцидент біля Мукачева міг призвести до початку війни між Чехо-Словаччиною та Угорщиною.

Православний Свят-вечір 1939 року жителі Мукачева зустріли під гуркіт гармат і тарахкотіння кулеметів. Чехословацька артилерія завдала кілька ударів по центральній частині міста, внаслідок чого було пошкоджено міський театр, готель «Чіллаг» і декілька будинків на головній площі.

Прикордонний інцидент між чехословацькими та угорськими військами у передмісті Мукачева – Росвигові загрожував перерости у масштабний збройний конфлікт між двома державами. Повідомлення про бойові сутички заполонили перші шпальти провідних видань світу, давши привід для спекуляцій на тему можливого початку війни.





Читати більшеCollapse )
Пропоную увазі спільноти статтю Ілько Борщак "Слідами гетьмана Розумовського у Франції". Вона вийшла друком в 1957 р. в Мюнхені.

Починає статтю автор з наступної інформації:

"Перша версія статті "Слідами гетьмана Розумовського у Франції" була видрукована в 27 томі "Записок істор.-філолог. Відділу УАН" в Києві, що мав з’явитися десь у 1932 році. Але справа "Союзу Визволення України", що до неї зовсім не був причетний небіжчик М. Левченко <…>, секретар редакції "Записок", вирішила долю 27 тому. Вже майже закінчений друком цей том був знищений. Нашої статті ми ніколи не бачили в друку, що вийшло на користь цієї статті, бо, повторюємо, що був це значно скорочений варіянт, бо ми не знайшли ще всього того, що знайшли пізніше".

Ну а далі пише про те, що постать Кирила Розумовського завжди цікавила політичні та дипломатичні кола Франції, де гетьманський ранґ розглядали як символ автономної України. Відтак він стає центром уваги французької дипломатії, що пильно слідкувала за подіями на Україні. Париж, намагається налагодити стосунки з гетьманом. Зрозуміло, що при цьому Париж керується власними інтересами, але як би там не було зацікавленість існувала і розгляду документів, що про неї свідчать, автор приділяє значну увагу.

1764 року у Петербурзі сталася так звана "змова Мировича". Враховуючи, що останній був онуком Федора Мировича, сподвижника Івана Мазепи та Пилипа Орлика, одного з лідерів української еміграції XVIII ст., відразу виникла підозра щодо "малоросіянського сліду" у цій справі. Катерина ІІ у своєму Маніфесті зробила на це наголос: "подпоручик Смоленского полка, малороссиянец по происхождению Василий Мирович, внук первого предателя, который пошел за Мазепой…". (Зауважимо, що у французському перекладі, надрукованому в урядовій "Gazette de France", стосовно Мировича слова про походження були такими: "ukrainien de nation").

Оскільки в Європі було відомо про антиросійські настрої в Україні, то там (у Франції в першу чергу) теж зв’язали вчинок Мировича з особою Розумовського. І хоча сам Ілько Борщак відмічає, що про якісь справжні зв’язки гетьмана з Мировичем годі сьогодні говорити, тим не менш свою статтю він закінчує так:

"Гетьман Кирило Розумовський і досі в українській історіографії <…> вважається за вельми льояльного до Росії гетьмана й мало зв’язаного з інтересами України. Як і багато інших «фактів» в українській історії, таке твердження потребує ґрунтовних студій. Вищенаведен'і рядки є одним з причинків до цих студій. Хто знає, чи в наслідок таких студій не можна буде зарахувати й Кирила Розумовського до низки тих гетьманів «ізменніков», що про них з такою жовчю твердив цар Петро І".

Короли Руси

   Преамбула
   Мой предыдущий пост под названием "Корона Данила Романовича" был опубликован на украинском языке и на этом же языке был скан статьи (доклада) из сборника "Записки наукового товариства імени Шевченка" с материалами конференции "Корона Данила Романовича (1253 – 1953)", прошедшей в Риме в 1953 году когда отмечалось 700-летие коронации.
   Поскольку можно предположить, что не все посетители блога владеют украинским языком и потому понимание затруднительно (перевод статьи c помощью Google-translate не представляется возможным, т.к. использованный в оригинале формат PDF не позволяет делать выкопировки), то я сделал перевод ее на русский язык, который и представляю.

   Собственно пост
   В числе многих древних княжеств есть и княжество под названием Галицко-Волынское. Его основателем считается Роман Галицкий, прямой потомок Владимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Владимира Святого… Часто княжество еще называют "Державой Романовичей", поскольку Роман является родоначальником отдельной ветви Рюриковичей. Кроме того, в западной историографии устоялось также название Королевство Русское, поскольку сын Романа, князь Данило, имел титул короля.
   Наличие такого титула у Данила никем не оспаривается. Но обстоятельства его получения не очень ясны. Во множестве публикаций говорится о том, что коронация состоялась осенью 1253 года. Что объединяет все эти публикации – это то, что абсолютное большинство их можно отнести к жанру, называемому "публицистика". В то же время в работах историков, предметно занимающихся этим вопросом, указывается, что никаких исторических документов, подтверждающих как факт наделения Данилы королевской короной так и факт коронации, нет.
   А что же есть? Есть документы (письма) из архива Ватикана, в которых Римский папа начиная с 1246 г. (с самого начала переговоров Данила со Святым Престолом) при обращении или упоминании использует титул Rex Russiae. Так, в частности, в письме Иннокентия IV великому Магистру Тевтонского ордена от 22.01.1248 г. говорится: "Магистру и братии Тевтонского дома, находящихся в стороне Пруссии. Поскольку мы послали наши письма до Данила, достойного короля Руси, и до шляхетного мужа Александра, князя Суздальского, для того чтобы постарались уведомить нас, если заметят, что татарское войско выступило против христианства…" Речь здесь идет о Даниле Галицком и Александре Невском, и такое разделение титулов (rex и dux) это свидетельство разницы в их иерархии.
   Весьма любопытная версия (предположение) о том "откуда есть и пошел" королевский титул у Данила выдвинута историком и церковным деятелем А.Г.Великим в упомянутом в преамбуле докладе на юбилейной крнференции.
   В нескольких словах канва этой версии выглядит следующим образом.
   В королевское достоинство Данило Галицкий не возводился, а обладал им по праву наследования. Аргументируя это А.Г.Великий говорит о том, что еще в 1075 г. папа Григорий VII титуловал Изяслава, сына Ярослава Мудрого, Rex Ruscorum (то есть король руси/русинов). В то же время он отмечает, что Изяслав был всего лишь просителем помощи, передающим свою державу под покровительство св. Петра, а потому весомых причин для возведения Изяслава в высший ранг короля у Григория VII не было. А это может означать, что и Изяслав на тот момент уже обладал королевским достоинством и титулуя его так в канцелярии папы просто придерживались ранее установленных правил.
   Откуда могли появиться такие правила? А.Г.Великий приводит гипотезу, высказанную рядом авторов, что коронация могла состояться в 1000-м году в Киеве. Посольство с Рима, короновавшее перед этим венгерского правителя Стефана, прибыло после этого в Киев и здесь был коронован Владимир. И если это так, то для Рима Русь была в ранге королевства и ее наследственные правители "ipso facto" становились королями, а потому и возводить в этот ранг как Изяслава, так и Данилу необходимости не было.

   Это было своеобразное резюме, а сама статья с подробной авторской аргументацией под катом.

Читати більшеCollapse )

Корона Данила Романовича

Серед багатьох стародавніх князівств Руси є і князівство під назвою Галицько-Волинське. Його засновником вважається Роман Галицький, прямий нащадок Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Володимира Святого... Часто князівство ще називають "Державою Романовичів", оскільки Роман є родоначальником окремої гілки Рюриковичів. Крім того, в західній історіографії усталена також назва Королівство Руське, оскільки син Романа, князь Данило, мав титул короля.

Наявність такого титулу у Данила ніким не заперечується. Але обставини його отримання не дуже зрозумілі. У безлічі публікацій написано про те, що коронація відбулася восени 1253 року. Що об'єднує всі ці публікації - це те, що абсолютна більшість їх можна віднести до жанру, званому "публіцистика". У той же час в роботах істориків, що предметно займаються цим питанням, вказується на те, що відсутні історичні документи які б підтверджували як факт піднесення його до королівської гідності, так і факт коронування.

А що ж є? Є документи (листи) з архіву Ватикану, в яких Римський папа починаючи з 1246 року (з самого початку переговорів Данила зі Святим Престолом) при зверненні або згадці використовує титул Rex Russiae. Так, зокрема, в листі Інокентія IV великому Магістрові Тевтонського ордену від 22.01.1248 р говориться: "Магістрові і братії Тевтонського дому, що знаходяться в сторонах Пруссії. Оскільки ми послали наші листи до Данила, достойного короля Русі, і до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського, щоб постаралися повідомити нас, якщо помітять, що татарське військо виступило проти християнства..." Тут йдеться про Данила Галицького та Олександра Невського, і такий поділ титулів (rex та dux) це свідчення різниці в їх ієрархії.

Вельми цікава версія (припущення) про те "звідки є і пішов" королівський титул у Данила висунута істориком і церковним діячем А.Г.Великий у статті "Проблеми коронації Данила", опублікованій в "Записках Наукового Товариства імени Шевченка" в 1953 р, коли відзначалося 700 років від дня цієї (дійсної чи уявної) коронації.

У кількох словах канва цієї версії виглядає наступним чином.

У королівську гідність Данило Галицький не зводився, а мав її за правом спадкування. Аргументуючи це А.Г.Великий говорить про те, що ще у 1075 році папа Григорій VII титулував Ізяслава, сина Ярослава Мудрого, Rex Ruscorum (тобто король руси/русинів). У той же час він відзначає, що Ізяслав був всього лише рядовим петентом (прохачем) допомоги, що передає свою державу під заступництво св. Петра, а тому вагомих причин для зведення Ізяслава в найвищий ранг короля у Григорія VII не було. А це може означати, що і Ізяслав на той момент вже володів королівською гідністю і титулуючи його так в канцелярії папи просто дотримувалися раніше встановлених правил.

Звідки могли з'явитися такі правила? А.Великий наводить гіпотезу, висловлену рядом авторів, що коронація могла відбутися в 1000-му році у Києві. Посольство з Риму, яке перед цим коронувало угорського правителя Стефана, прибуло після цього до Києва і тут був коронований Володимир. І якщо це так, то для Риму Русь була в ранзі королівства і її спадкові правителі "ipso facto" ставали королями, а тому і зводити в цей ранг як Ізяслава, так і Данилу необхідності не було.

Під катом викладений текст статті, де вся аргументація наведена детально. Повністю збірник "Корона Данила Романовича", де вона надрукована: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12092/file.pdf

Читати даліCollapse )

У кожного міста є своя темна сторона. За широкими бульварами, площами і пам’ятниками завжди ховаються кабаки, гральні заклади та, звичайно, будинки розпусти. Вони в Україні є і зараз, незважаючи на законодавчу заборону. А вже до революції 1917 року, Київ і зовсім був місцем досить розгульним. Про темний бік дореволюційного Києва зараз і поговоримо.

Розгульна імперія

У Російській імперії заборонити проституцію намагалися неодноразово. «Сифіліс – головний ворог солдата», – сказав колись Петро I і почав нещадно карати військовослужбовців, а потім і всіх інших, за покупку і продаж кохання. Його політику продовжувала і Катерина II, яка видала в 1782 році знаменитий «Указ про благочиння», який встановлював тюремний термін за організацію борделя, і Павло I, який зобов’язав робітниць публічних будинків носити жовті сукні.



Але заборонні методи не працювали. Міста імперії росли, разом з ними зростала і кількість місць розпусти. І тоді імператор Микола I вирішив піти іншим шляхом. Він офіційно дозволив проституцію, але під суворим поліцейським і санітарним контролем. У робітниць борделів навіть забирали паспорти, видаючи натомість так звані «жовті квитки», де відзначалися візити до лікаря.

За новими правилами «матусям», тобто власниця борделів, не могло бути менше 35 років, а їх «баришням» – менше 16. Публічні будинки дозволялося будувати на відстані не менше 150 сажнів (300 м) від церков і навчальних закладів.
Проституція в масштабах імперії продовжувала зростати, але тепер уже під суворим контролем. До 1901 року в країні налічує 2400 будинків розпусти, в яких працювали близько 15 тисяч «панянок», а одиночних «білетниць» – до 40 тисяч осіб.
Читати більшеCollapse )

Вулиці Самбора

Вітаю!
Чи можна десь в інтернеті подивитися список вулиць м.Самбір Львівської області, як вони називалися раніше (в УРСР) і як називаються зараз?
Або який-небудь сайт, через який можна знайти цю інформацію ...
Шукав в інеті, не знайшов.
Старих карт немає або вони за гроші, на сайті адміністрації Самбора рішення про перейменування теж не знайшов.

Наприклад, цікавить, як зараз називається вулиця Маяковського і як раніше називалася вулиця Стебельського?
Може бути, ви знаєте?

Як варіант: може бути, збереглася стара карта-схема Самбора з назвами вулиць?
Тоді я міг би порівняти із сучасною, яку скачав з інтернету.
Завчасно дякую за відповідь!

Авіація УНР

13 грудня (30 листопада) 1917-го наказом Генерального секретаріату військових справ підполковника Віктора Павленка було призначено "завідувачем авіаційної справи УНР". Ця подія засвідчила факт створення управлінської структури нового роду зброї армії УНР - Повітряного флоту. Передумови для цього поступово визрівали упродовж попередніх місяців.
Читати більшеCollapse )
Одним із найбільш ранніх державних утворень на території сучасної України була держава західних горян (білих хорватів – жителів гір) - Біла Хорватія. Охоплювала вона території Західної України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та Північної Угорщини. Велика Хорватія залишила помітний слід в європейській історії. Тому й не дивно, що ця тема також стала об’єктом історичних спекуляцій. У першу чергу це проявляється у прагненні різних країн привласнити собі історію цього державного утворення. Зокрема, чехи і частково словаки вважають, що держава Самослава є частиною їхньої ранньої історії. І що вона заклала фундамент майбутньої державності цих народів. Претендують на спадок Самослава й германці. Відомий франкський літописець VII століття Фредегар у своїй “Історії Франків” (Historia Francorum) назвав його франкським купцем Само, який очолив повстання слов’ян проти Аварського каганату. А перемігши аварів, він, нібито, заснував першу слов’янську державу у Європі. Ця думка Фредегара настільки прижилась в історичній науці, що є панівною і досьогодні.


Читати більшеCollapse )

Перший руський король

За всієї поваги до видатного і славетного короля Руського королівства Данила, варто зауважити, що він не був першим князем Русі-України, якого коронував Папа Римський.

Перший король Русі-України був коронований на 180 років раніше Данила й звали його Ярополк Ізяславович. До речі, ще один цікавий факт – майже одразу після смерті його було канонізовано православною церквою.
Читати більшеCollapse )

Трудодні

Видача за трудодні.
Фото С. Фрідлянд. Україна, 1950 р.
Для пропаганди української музичної культури за кордоном на доручення С. Петлюри 1919 р. була заснована Українська республіканська капела під керівництвом відомого диригента та композитора Олександра Кошиця. Щойно створена Капела відправилась у європейське турне, яке принесло колективу шалений успіх і всесвітнє визнання. У 1919 році на концерт хору в Парижі потрапив знаменитий американський імпресаріо та бізнесмен Макс Рабінов і був хором надзвичайно захоплений.

Майбутній імпресаріо народився в 1877 році, у єврейській родині в Могилеві. У 1892 році його сім’я емігрувала до Сполучених Штатів. Там Рабінов відкрив власний бізнес у сфері американо-російської торгівлі, потім заснував магазин музичних інструментів у Чікаго; був одним з організаторів Чіказького філармонійного оркестру та Бостонської оперної компанії. З 1910 року він займався пошуком оперних та танцювальних талантів як в Америці так і за кордоном. Саме Макс Рабінов презентував американській публіці російську балерину Анну Павлову та Російський Імператорський балалаєчний придворний оркестр. Після Першої світової війни, у Парижі, саме Рабінов надавав економічні консультації урядам молодих держав, що постали на руїнах Російської імперії, зокрема й Українській Народній Республіці.

У 1922 році імпресаріо вирішив представити в Америці і Український Національний Хор. З цієї нагоди в Нью-Йорку було випущено буклет великого розміру з фотографіями Хору та лібрето деяких пісень. Американська публіка надзвичайно прихильно сприйняла українську капелу, якою керував «диригент у козацькому костюмі». Але у цього тріумфу була невеличка цікава передісторія:

«Десь в березні 1922 року, – згадував один з учасників Хору, – з одного німецького міста, де ми тоді співали, по справах Хору виїхав до Берліна проф. Г. Тучапський. Проходячи по вулиці, несподівано побачив М. Рабінова. — Що ви тут робите? – питає Тучапський Рабінова.
— Та от їздив по Європі та й шукав Український Хор, щоб забрати його до Америки.
— Ну, то якраз добре трапили, – каже Тучапський, – ми якраз тут.
— Як то? – здивувався Рабінов. – Я вже знайшов його у Франції і завтра мій представник має підписати з ним контракт. Адже на чолі Хору тепер уже не Кошиць, а Кучерів. Але коли тут є Кошиць, то покажіть мені його.
— Я телеграфую до Кошиця, щоб він приїхав негайно до Берліна, й завтра вранці ви його побачите.

На ранок відбулася зустріч Кошиця з Рабіновим, і впродовж кількох днів був підписаний контракт на Сполучені Штати Америки, куди Хор має виїхати в вересні. Отже – щасливий випадок!»

Після тріумфального виступу у Нью-Йорку Рабінов організовує турне хору Кошиця Сполученими Штатами, а потім і Латинською Америкою. Під час виступу Капели на Пласа де Торос в Мехіко 26 грудня 1922 року було зафіксовано світовий рекорд кількості присутніх – 32 тисячі! А Президент Мексики, однорукий генерал Обрегон, сказав: «Я вперше пошкодував, що не маю другої руки, щоб аплодувати вам».

Герб Києва

Герб Києва у гербовнику Конрада Ґрюненберґа (1480). Найстаріше зображення герба міста.

Чорний ліс

Раптом жж ще живий. І раптом хтось знає, Чорний ліс на Поділлі, то де?
Кармалюк бував в Чорному лісі.
Гриненки, Шура, Скрицьке - були колись чи межували з Чорним лісом.
Оригинал взят у bratgoranflo в Украинский взгляд на Ивана Грозного

 Ища ответы на непростые вопросы наткнулся на интересное суждение относительно царя Иоанна Васильевича:
"Цей терор пояснюють по-різному: одні приписують його ексцентричній і безладній поведінці божевільного, інші в зиґзаґах царської політики шукають певної логіки і вбачають у всьому ретельний план. Петербурзький дослідник Руслан Скринніков в одній зі своїх праць пояснює опричнину тим, що цар не міг виконати с о ц і а л ь н и й контракт із елітами і пожалувати їх за службу новими землями. Тому, щоб домогтися лояльнос- ти еліт і змусити їх виконувати обов’язки стосовно держави, Іван IV удався до брутальної сили5. Історики далі сперечаються щодо оцінки самого Івана, його дивної поведінки та суперечливих дій. Хай там як, але є підстави вважати, що Іван Грізний передав державу в централізованішому стані, ніж прийняв, із міцнішою спільною політичною й етнокультурною ідентичніс­тю, ніж притаманна московитам раніше. Можна сказати, що політика Івана створила передумови до соціяльних заворушень часів Смути, але водночас завдяки їй Московія вижила як єдина й неподільна держава."
Сергій Плохій Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусії

Что характерноCollapse )
Оригинал взят у bratgoranflo в Огнестрельное оружие в Оршанской битве

В комментариях к предыдущему посту я с горяча, назвал Оршанскую баталию 1514 года «первым случаем на восточноевропейских просторах комбинированного применения артиллерийского и стрелкового огня» в полевых сражениях. Однако погодя стали меня брать сомнения, к тому же начали припоминаться более ранние сражения, в которых имело место применения, как первого, так и второго видов «огненного боя», поэтому в этой записи я попытаюсь выяснить, так сказать, место битвы под Оршей в чреде сражений ознаменовавших и, часто, повлекших за собой наступление очередного этапа огнестрельной революции.
В свое времяCollapse )



Оригинал взят у ametsheykhumer в "...сhłopy podolscy, którzy w czambuły s ordą chodzą"

Читаю про Жванецкую кампанию 1684 года и в одном источнике ("List Fidi imici", Lwów, 26 V 1684) натыкаюсь на слова, что серьезные опустошения, причиняемые польским землям, лежат на совести 2-тысячной орды, в состав которой входили также "ludzie kamienieccy, chłopy podolscy, którzy w czambuły s ordą chodzą".

Другой пример — польский отряд, идущий к Каменцу, 8 июля того же 1684 года был атакован на марше татарами. Как те узнали о продвижении поляков? "Сhłopi dali znać o wojsku naszym nieprzyjacielowi".

Видимо, какая-то часть украинского населения Каменецкого эялета вполне лояльно относилась к турецким властям. А вопрос участия русинов в крымско-ногайских набегах еще нуждается в научном исследовании. Ведь и правда такое случалось. Например, крымцы и опришки вместе бегали по тылам польско-запорожской армии, сидевшей под Хотином в 1621 году, перехватывая возы с продовольствием и оружием. Забавно вот вышло: татары по советской пропаганде были злом, "польско-шляхетские войска" тоже, а вот опришки и запорожцы — молодцы, при том "добро" нередко было на стороне "зла".

На ту же тему, но через призму украинского фольклора:


  Оглядаючи музей, велику цікавість викликав стенд присвячений подіям у Закарпатті 1939 року. Власне наявність такої експозиції цілком логічна, для мене лиш булоо питання, що ж там буде. Один з артефактів вельми зацікавив!  Запрошую до перегляду


1. Реанексія. Ніколи ще не чув такого терміну. Тобто, анексію по суті визнається, але ж не ми це почали..., ну Ви зрозуміли. Табличка з місцевої урядової чехословацької установи.
Читати більшеCollapse )
Оригинал взят у bratgoranflo в Уникальные сокровища древней Руси

удалось вернуть благодаря сотрудникам СБУ.
   История переключившаяся на благодатной Черниговщине (вот уж везет области: сначала клад времен Речи Посполитой, теперь еще лучше) может служить ярким примером жизненности поговорки "жадность фраера сгубила".Один черный копательCollapse )
Оригинал взят у bratgoranflo в Украинские корни Достоевского

по воспоминаниям дочери:
"Имеется еще одно доказательство, что украинские Достоев­ские принадлежали к интеллигенции. Друзья, жившие на Украине, рассказали нам, что однажды им попалась там старая книга, типа альманаха или стихотворного сборника, изданная на Украине в начале XIX века. Среди стихотворений этой книги была неболь­ шая буколического характера поэма, написанная довольно искусно на русском языке. Она не была подписана, но первые буквы каж­ дой строфы образовывали имя Андрей Достоевский. Написал ли ее мой прадед или какой-нибудь его двоюродный брат, я не знаю но эта поэма доказывает два очень интересных длябио­графов ДостоевскогоCollapse )

О Переяславской унии 1654 года

Оригинал взят у bratgoranflo в О Переяславской унии 1654 года



Сергеевич В. И. Лекции и исследования по древней истории русского права СПб.1910

Если подумать, то, учитывая исторический опыт казацкой элиты, а точнее известные ей исторические примеры, лучьшей аналогии для формы признания протектората царя врядли можно было придумать.

Битва націй - 2017

Збірна України розгромила Росію у фіналі чемпіонату світу "Битва націй"

Оружие казацких гетманов.

Оригинал взят у bratgoranflo в Оружие казацких гетманов.

Чем больше всего привлекают музеи и хранящиеся в них экспонаты? Наверное, больше всего, возможностью непосредственного зрительного контакта с прошлым, ведь одно дело читать о героях и событиях и совсем другое дело воочию видеть вещи, которыми они орудовали, и среди которых жили. Особое место, понятное дело, отделяется оружию. Издавна артефакты, связанные с военной деятельностью окружали особым почтением: мечи и латы предков хранили дома на почетном месте, их демонстрировали гостям, считалось, что оружие принадлежащие наиболее выдающимся воинам и полководцам хранит ихнюю силу, поэтому хозяева тщательно его оберегали от посягательств чужаков (отсюда легенды о поисках Эскалибура и маниакальное желание Гитлера завладеть венским копьем). С особым пиететом хранили клинки коронованных особ. Со временем  все это некогда звеневшее в битвах и блестящее на королевских церемониях добро упокоилось в тишине музейных залов, и если в западной Европе могут похвастаться целыми арсеналами и именными мечами восходящими вплоть до Карла Великого то у нас, увы, набор экспонатов куда беднее.
     Материальные остаткиCollapse )

Profile

flag
history_ua
Маловідомі сторінки історії України

Поточний місяць

січень 2019
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Зміст сторінки

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com
Designed by heiheneikko